Сергій Притула — один з найвідоміших українських телеведучих, який з 2014 року активно допомагає хлопцям на фронті, а з 24 лютого 2022 року він став наймасштабнішим волонтером України, який робить справді неймовірні речі.
Маша Єфросиніна запросила Притулу до себе на інтерв’ю і спитала, як в його родині вони прийняли рішення, що дружина Катерина і діти мають поїхати з Києва з безпекових питань і наразі Сергій живе сам.
Катя з дівчатами була в моєї мами, вони якраз гостювали на Тернопільщині, коли відбулось велике вторгнення. В мене тільки стояло питання вивезти Дмитра (син від першого шлюбу, прим.ред) з Києва, що було зроблено 24 числа. В принципі, це не важке, це мабуть правильне було рішення, тому що доля Києва на той момент була нікому невідома і незрозуміла, а звичайно, що ми з колегами, хто тут залишився і почав працювати на фонді, ми розуміли, що залишаємось до переможного кінця, що власне і відбулося. А для мене мабуть як все-таки для батька, найважливіше — це безпека моїх дітей і в принципі я радий, що, ну зараз важко називати якісь місця більш безпечними чи менш безпечними, але я радий, що діти не…
, – сказав телеведучий та різко перестав говорити про рідних.
Це пов’язано з тим, що Сергій не може викинути з голови усвідомлення того, що зараз дуже багато горя переживають українці, а його історія могла бути доречною до війни, але не зараз:
Мені важко насправді говорити про своїх дітей чи про свої сімейні стосунки на тлі того всього жаху, який є в українських сім’ях. Я відверто живу з глибоким переконанням, що там, умовно кажучи, якась історія, яка була можливо більш притаманна глянцю до 24.02, коли якісь люди з публічної площини, з медіапростору, розказують про своє життя особисте чи фотографуються зі своїми дітьми на обкладинках журналів, можливо там це було більш доречне, ніж зараз. Зараз я розумію, що є сім’ї, в яких зруйнувалися стосунки через війну, я розумію, що є сім’ї, де діти ніколи більше не зможуть обійняти тата або маму, є сім’ї, в яких мама і тато більше не зможуть обійняти свою дитину. І на тлі ось цього всього якось зайвий раз ділитися своїми сімейними моментами… Може я і не правий, може я надто драматизую, відверто кажучи. В принципі, психолог мені про це каже, щоб я не накручував себе, але я не можу викорінити з себе ось це відчуття, що треба закрити рот
