Владу нині 19 років. На жаль, він досі почувається, як дитина, і не дуже усвідомлює, що відбувається довкола. Діагноз аутизм дитині поставили ще в 3 роки. Хвороба невиліковна. До 6-річного віку хлопчик узагалі не розмовляв. Він навіть не знав, як треба гратися в іграшки. Просто кидався ними об підлогу, а сам міг ходити колами по кімнаті дуже довго.
Олег Сенцов на своїй сторінці у Фейсбуці розповів, що довелося обійти чимало лікарів і спробувати всі методики лікування, які тільки існують. Хлопчика двічі відраховували з дитсадків, тому довелося записати до спеціалізованого закладу. Поступово стан Влада трохи стабілізувався. Він навіть почав трішки говорити.
Доводилося багато працювати з сином, щоб розтлумачити йому елементарні правила поведінки. До спецшколи хлопчик пішов на рік пізніше. Напрочуд вчителі зробили для дитини більше, аніж медики. Вдалося навіть знизити кількість приймання медичних препаратів.
Влад став навчатися краще за однолітків, залюбки відвідував театральний кружок для особливих дітлахів. Та навіть у спеціальному навчальному закладі не вдалося уникнути булінгу. Син категорично відмовився йти до школи, бо інші хлопчики називали його “дурачком”.
Після 2014 року й ув’язнення тато не бачив сина довгих 5 років. Влад зростав без опіки батька. Лише в січні 2020 року Сенцову вдалося добитися, щоб син приїхав до нього у Київ разом із бабусею, мамою режисера.
Колишня дружина Олега, яка сприйняла анексію півострова позитивно, хоча й народилася на Івано-Франківщині, довго не відпускала дитину до батька. Влад теж поступово всотував наративи ворожої пропаганди.
Коли врешті опинився у Києві, довелося пояснювати дитині, що й до чого. Влада записали у звичайну школу. Було дуже не просто, адже хлопчик практично не знав української мови. Та згодом вивчив. Як і тато, підліток вирішив здобути творчу професію – мріє стати художником у театрі ляльок. Йому вдалося поступити на бюджетне відділення в університеті Карпенко-Карого, і татусь дуже гордиться досягненнями нащадка.