“Востаннє бачилися 1999 року”: жінка розшукала брата за чверть століття, впізнавши на фото в мережі

Дмитро працював далекобійником, тож дуже зрідка появлявся вдома. Але у нього була тверда домовленість із матусею – він телефонував двічі на тиждень у середу та в неділю. Востаннє чоловік вийшов на зв’язок у серпні 1999-го.

Сказав, що у нього все гаразд, перебуває на стоянці для фур. Обіцяв повернутися додому за 5 днів, але більше його ніхто не чув і не бачив. Марина з матір’ю збилися з ніг, розшукуючи родича, але все було марно.

Дні складалися в тижні, тижні в місяці, а ті в роки, а про водія не було ні слуху ні духу. У 2011 році не стало літньої жінки. Вона померла, так і не попрощавшись із рідним сином, не знаючи, куди він безслідно зник.

Марина теж змирилася з втратою близнюка, хоча за звичкою час від часу зазирала на сайти, які займаються розшуком зниклих безвісти людей, та переглядала свіжі оголошення. Після початку повномасштабки люди стали шукати один одного з подвійною силою, тож марно було розраховувати, що хтось займатиметься справою людини, яка безслідно зникла чверть віку тому.

Та одного разу Марині видалося щось знайоме в обличчі сивочолого чоловіка. Жінка придивилася уважніше й перечитала текст. Виявляється, цей бідолаха втрапив до лікарні, але сам не говорить, тож не може назвати ані свого імені, ані прізвища.

Сумнівів у жінки не залишилося – це її рідний брат Дмитро. Вона зібрала речі й поїхала в сусіднє місто, де знаходилася лікарня. Аналіз ДНК підтвердив – це саме Дмитро. Тільки шкода, що чоловік у невербальному стані й не може розповісти, де перебував ці довгі 25 років.