Тоді Андрію минуло 35 років. Вони були у Кракові, то відвідали Закопане і побували в ресторані. Ольга Михайлівна відзначила, що подорожувати артист полюбляв. Кузьма брав у дорогу не лише дружину з донькою, але й частенько маму.
Найулюбленішою маминою стравою в сина були голубці з картоплею і торт “Наполеон”. Ці наїдки жінка готувала не лише 17 серпня, але й кожного разу, коли Андрій навідувався до господи. Причому до його приїзду все мало бути готовим. Вони сідали за стіл й довго-довго говорили про все на світі.
Мамині голубці Кузьма, бувало, брав із собою на весілля, де відпрацьовував тамадою. На мамине зауваження, що там буде така страва, казав, що воно зовсім не те. Щоб сину було зручніше заїжджати до батьків, вони перебралися жити до Львова. То вже син став відвідувати набагато частіше, ще й друзів частенько привозив.
Після смерті Кузьми свекруха з невісткою, на диво, зблизилися ще більше. Раніше у родини сина було багато інших справ, і зі Світланою Ольга Михайлівна бачилася рідко. Тепер спільне горе об’єднало двох жінок.
Бабуся дивиться на онучку Барбару й бачить у ній багато спільних рис з Андрієм. Вона так, як і тато, постійно шукає собі якусь роботу. Після інтернатури дівчина закінчила ще купу різних курсів із косметології та інших.
Через пів століття після народження Андрія Ольга Михайлівна втрапила до будинку, де відбувалися пологи. Нині у Самборі в приміщенні колишнього пологового будинку міститься музей бойківщини. Жінку запросили туди презентувати книги.
У дитинстві мама показала сину цей будинок і сказала, що він називається роддом. Андрійко запам’ятав. І коли до їхньої оселі навідалися гості, видав таку історію:
“У роддомі є пан-доктор, який бере целофановий мішечок і в той мішечок набзикує лікарства (показав, неначе видавлює щось зі шприца). І робить діти. А тьотя медсестра каже: “Пане докторе, не робіть так багато дітей! Їх нема де класти”.
Коли мамині гості, почувши це, розсміялися, хлоп’я заховалося у спальні й довго плакало.