За часів Середньовіччя для монарха його спадкоємці мали величезне значення – якщо серед синів не знаходилося тлумачного юнаки, щоб успадкувати всі володіння свого коронованого батька, досить швидко королівство починало страждати від міжусобних воєн, інтриг і повстань. Тому більшість монархів намагалися залишити після себе якомога більше нащадків, набираючи цілі гареми наложниць. Зрештою, виходило, що серед вже народжених дітей в когось з дитинства бачили політичний потенціал, і малюк ставав улюбленцем батька. Менш обдаровані брати потрапляли в немилість, що для них означало вірну смерть.
Відмінний приклад такої ситуації можна побачити в улюбленому серіалі мільйонів жінок, що любляь красиві історії кохання. Наприклад, про падишаха Султана Сулеймана і його дружину Хюррем, реальних історичних особистостей, у яких за час їх полум’яної любові народилося цілих шість дітей. Хитра і мудра українська наложниця, що стала згодом володаркою гарему, зробила все, щоб наступним правителем Османської імперії став саме її син. Але хто саме з п’ятьох – кого Султан і його Хасекі любили, а на кого ніхто не ставив ставку?
Самим тямущим і відповідним на роль майбутнього падишаха виявився первісток Сулеймана від Хюррем – Шехзаде Мехмет. Не тільки мама в ньому душі не чула, як в своєму пропуску до “вершин величі” (наявність дитини-хлопчика від Султана підвищувало статус наложниці до султани), але і батько бачив в Мехмет розумного, розважливого й освіченого юнака. Він не перечив батькам, вбирав все знання і навіть був нагороджений своєю областю володінь для практики політичних справ. Але хлопець невдало захворів віспою – і не зміг побороти смертельну в той час хворобу. І причина була зовсім не в підступах Махідевран – хлопець заразився під час поїздки по своїх володіннях.
Наступною дитиною, народженою незабаром після Мехмета, стала дівчинка – спочатку народження Міхрімах засмутило Хюррем (дочкам не давали привілеїв), і вона ставилася до неї холодно, але одного разу це помітив Сулейман і дуже засмутився. З тих пір рудоволоса султанша змінила свою позицію і стала свою єдину доньку плекати і виховувати на свій розсуд. Так з неї виросла справжня мамина копія, тільки ще й розбалувана люблячим батьком – в гаремі всі знали про непростий характер Міхрімах. Але краса і походження дівчини повністю виправдовували таку поведінку.
Третю дитину Хюррем і Сулеймана так і не показали в серіалі – справа в тому, що хлопчик на ім’я Абдулла народився дуже слабким, і помер ще в дитинстві. Так що творці фільму дозволили собі історичну неточність. Хоча в реальності Абдулла прожив більше 3-х років, він був тямущий і такий же рудий, як і його мама. Погубила хлопчика та ж віспа.
А за сюжетом серіалу далі султанша подарувала падишаха рудоволосого сина Селіма – правда, важкого за характером. Йому дісталися в спадок мамина хитрість, батьківське завзяття, але незрозуміло звідки взялася неробство – за підсумком вийшов дуже норовливий юнак, якого не можна переконати, але легко спокусити. Уже з підліткових років він захопився дівчатами і алкоголем, через що у батьків не було великих надій на сина. Але, доля повернулася таким чином, що саме Селім став наступним правителем Османської Імперії.
Майже відразу після народження Селіма в гаремі стало відомо про чергову вагітність улюблениці Сулеймана – на цей раз вона знову народила хлопчика, його назвали Баязидом. Через постійне суперництво зі старшим на рік братом його поведінка дуже дратувала батьків, хоча нічого надприродного в дитинстві він не робив – просто намагався бути теж помітним, а не жити в тіні старших родичів. Це призвело до того, що підлітком Баязид став дуже непокірним, запальним, навіть жорстоким. Батько так і не побачив в синові гідного спадкоємця, хоча після смерті Мехмета Хюррем намагалася “виліпити” майбутнього султана саме з нього. Але спроба не вдалася, тому що на той час Баязид уже не вірив нікому – ні батькові, ні матері.
Останньою дитиною Сулеймана від Хасекі став Джихангір – історія цього Шехзаде швидше трагічна, адже боротися за престол він не міг від народження. Справа в тому, що хлопчик народився з серйозною вадою здоров’ю – з горбом на спині, який заважав його фізичному розвитку. Але така відстороненість Джихангіра від “війни за корону” зробила його віддушиною для інших братів і сестри, всі вони в тій чи іншій мірі дружили з ним – і батьки теж оберігали, як могли, щоб полегшити його долю. Але ближче до зрілості хвороба Шехзаде стала прогресувати, і вже ніякі лікарі не могли йому допомогти – у нього горб став рости всередину і здавлювати внутрішні органи.
Майже рік рік нещасний хлопець жив тільки на опіумі, він кілька разів намагався накласти на себе руки. Сьогодні від такої проблеми його б позбавили ще в дитинстві.