Історія взята з сайту ” Пошепкі “.
Безтурботне дитинство Руслана тривало протягом чотирьох років. Саме стільки років після народження у хлопчика була повноцінна справжня сім’я – і мама, і тато.
Він, як і всі діти, грався в іграшки, ходив на дитячий майданчик, а у свята мама з татом водили його в цирк.
Він це добре пам’ятає, як і те, що мама з татом часто сварилися вечорами.
У якийсь момент тато втратив роботу, і сварок батьків стало більше.
Руслан завжди переживав за своїх маму і тата, тому слізно просив їх помиритися – під час кожної сварки.
Одного разу, мама забрала сина з дитячого садка і повідомила, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому що немає грошей, щоб орендувати квартиру.
Руслан запитав – чи буде тато приходити до них у гості, на що мама задумливо промовчала, а потім холодно відповіла: “Звичайно, буде “.
Перший час тато і справді приходив, і мама багато часу проводила з сином.
А потім у кожного з батьків з’явилася своя сім’я і свої нові діти. Руслан залишився в стороні.
Онук і бабуся – ілюстративне фотоМаленький, ні в чому не винуватий хлопчик з дитячою заздрістю дивився на те, як за іншими дітьми в садок і школу приходили в садок і мами, і тата.
Більш того, навіть на день народження до нього ніхто не прийшов. Тільки тато забіг на 5 хвилин, і то – після дзвінка.
Потім хлопчика перевели в звичайний садочок, і він уже жив у бабусі.
Руслана записали в групу продовженого дня, але він не засмучувався, по-перше, тому що там було багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому що тепер він ночував удома.
І ось одного разу він почув, як бабуся казала з мамою. Лікар рекомендував бабусі лягти на обстеження. У неї останні півроку страшно набрякають ноги. Руслан переживав.
Особливо, після того, як бабуся запитала: “Так що будемо робити з Русланом? Я проти того, щоб він жив в інтернаті.
Хлопчик підійшов до своєї бабусі, і, ледве стримуючи свої дитячі щирі сльози, сказав: “Може мені краще померти, бабуся? “.