Валерій народився в родині військового і завжди мріяв служити у Збройних силах, як тато. Мама хлопчика продавала квитки на вокзалі. Школу для майбутнього генерала обирали ту, що була найближча від дому – №9. Вчителька молодших класів Тетяна Шатульська мешкала неподалік. Залужний її добре знав, тому йти на навчання не боявся, як інші діти.
Щойно потрапив у клас, первачок рішуче попростував до другої парти в середньому ряду. Він уже знав букви, тому Тетяні Григорівні було неважко навчити школярика читати. Учень був спокійний і дисциплінований. Всі завдання робив вчасно, міг витерти дошку чи виставити в ряд змінне взуття всіх дітей, щоб було красиво. Підручники сам обгортав шматками шпалери, щоб не потріпалися. Ще тоді заявив вчительці, що буде військовим.
Класна керівниця Ольга Юхимівна Антоненко пригадала, що Валера у середній школі зірок із неба не хапав – вчився не на п’ятірки, а переважно отримував четвірки, іноді трійки. А от у машинобудівному технікумі, куди Залужний поступив після 9 класу, вже отримав червоний диплом.
Він завжди відгукувався, якщо хтось потребував допомоги. Звісно, бувало, що разом з однокласниками тікали з уроків, щоб поганяти м’яча, а ще гуртом ходили в походи, взимку – на лижах.
Після 9 класу учнів, що зібрали найбільше металолому, преміювали поїздкою в Ленінград. Валера потрапив у число п’яти щасливчиків-однокласників. Дорогою туди підлітки побачили у своєму купе ящики з абрикосами й персиками. Не втрималися, полізли та надібрали трохи, пригостивши дівчат.
Білі ночі пролітають швидко. Хлопці зайшли ввечері до кімнати дівчат, а вранці, коли вихователі прийшли їх будити, виявилося, що досі веселяться гуртом. Як справжні джентльмени, взяли всю вину на себе, тож дорогою назад їм у потязі виділили найгірші місця.