Спочатку Олеся з Сашком листувалися в месенджері. Згодом настільки захопилися одне одним, що вирішили вийти на відеозв’язок. Дівчина хвилювалася: а що як хлопець виявиться потворою?
Але ні! Сашко був симпатичним блакитнооким красенем. Олеся йому теж припала до вподоби. Роман на відстані затягнувся на довгих пів року. Юнка щодня розповідала, що пережила за день в універі. Співбесідник уважно слухав і давав слушні поради, як краще поводитися з однолітками та викладачами.
В якийсь момент Олеся вирішила запросити віртуального знайомого в гості у своє місто. Лише тоді Сашко зізнався, що прикутий до інвалідного візка після прикрої ДТП. Щоб хоч якось розрядити ситуацію, дівчина промовила:
“То встань і йди! – а ще додала: – якщо сам приїдеш, то вийду заміж”.
Вони продовжили дружнє спілкування, неначе нічого й не сталося. А ще за пів року Олеся, повертаючись додому з занять, побачила біля під’їзду юнака, який опирався на ціпок. Щось у ньому видалося їй дуже знайомим.
А Сашко відразу впізнав красуню й радісно посміхнувся. Отак жарт про весілля, докинутий у розмові, став для молодика стимулом до фізичних вправ у медцентрі. І він таки став на ноги, хоч і не дуже впевнено.
Студентка не очікувала на такий поворот подій, але знаку не подала. Радо запросила гостя до себе додому. Вони проговорили за чаєм весь вечір та мало не до ранку. От тоді й втямили, що створені один для одного.
Звісно, наречену в день весілля Сашко на руках не носив, але витримав цілий день свята на ногах мужньо. Тепер продовжує реабілітацію, переїхавши жити до Олесі. Кохання – велика сила, й воно здатне перемогти не лише відстань.