Хюррем із самого дитинства прищеплювала кожному зі своїх дітей думку про те, що вони – спадкоємці великої династії, а також наголошувала, що все, що вони мають, є лише завдяки їй.
Хюррем розуміла, як улаштований цей світ, і на власні очі бачила, що навіть султан Сулейман не завжди поводився шанобливо щодо своєї матері. Проте вона не просто кохала його, а й прагнула здобути абсолютну владу. Більше того, їй було важливо, щоб її діти не тільки відчували до неї любов, а й ставилися з повагою. Саме тому вона виховувала їх у дещо іншій манері, ніж це було прийнято в османських традиціях.
Слово Хюррем-султан було для дітей законом – і в дитинстві, і вже в дорослому віці. Усе, що вони мали – статус, привілеї, багатство, – було результатом її зусиль. Шехзаде Селім якось заявив своїй тітці Фатьмі, що слово його матері – це і його слово. Баязид теж неодноразово наголошував, що рішення Хюррем є остаточним. Ніхто з її дітей не насмілювався їй суперечити. Вона звикла до беззаперечного підкорення, бо вважала, що інакше бути не може.
Проте згодом її донька, Міхрімах-султан, зламала цю традицію й осоромила Хюррем перед усім народом.
Те, що сталося, було для Хюррем справжнім ударом. Один із її дітей, той, кому вона віддала все, що могла, насмілився кинути їй виклик. Гірше того – він її принизив, нагадавши, що вона була лише рабинею, а ось у нього влада, якої вона ніколи не матиме. І цією людиною була її улюблена донька – Міхрімах-султан.
Дівчина роками носила в собі образу на матір: і за те, що їй не дозволили вийти за Балі-бея, і за те, що її силоміць видали за Рустема-пашу. Вона довгий час корилася чужій волі, але зрештою згадала власні уроки Хюррем, яка вчила її бути володаркою, якій дозволено більше, ніж навіть самій хасекі-султан.
Міхрімах швидко дала матері зрозуміти, що вона – законна частина династії і її дозвіл їй більше не потрібен.
Коли вона вирішила розлучитися з Рустемом-пашою, Хюррем виступила категорично проти, впевнена, що донька їй підкориться. Однак цього разу все сталося інакше. Султанша твердо заявила, що її рішення не потребує материнського схвалення. Це стало для Хюррем справжнім потрясінням. Найгірше було те, що свідками цієї сцени стали слуги та сам Рустем. Вперше у житті вона не змогла нічого заперечити – адже цього разу її донька дійсно мала рацію.