Почнімо з того, що стійкість до гнилі – не випадковість. Це поєднання міцної шкірки, помірної вологи в бульбі та здатності протистояти грибковим інфекціям. У таких сортів бульби не “задихаються” під час зберігання, не тріскають від надлишку вологи й зберігають структуру до весни. Тож, розпочнімо.
Сорт “Санте”
Це король витривалості, бо не псується навіть у дощове літо та не піддається чорній ніжці й рідко хворіє на фітофтороз. Плоди зберігаються довго, а врожайність порадує навіть на ґрунтах, що не дають багато надії. А ще, цей сорт не вибагливий до догляду, що зручно для тих, хто не має часу “жити на городі”.
Сорт “Розара”
Наступний фаворит має гладку рожеву шкірку, що й відповідає назві, а серединка майже не уражується гниллю під час зберігання. Навіть якщо восени бачите за вікном постійну сирість, бульби все одно стійко залишаються сухими та рівними. Ще Розара цінується за її адаптивність, бо швидко приживається в різних регіонах, тому її часто радять новачкам.
“Гала”
Вона дійсно не темніє та довго лежить, звісно й попередні два відрізняються цією якістю, але тут ураження гниллю трапляється вкрай рідко, а це вже один із показників, через який сорт дуже часто садять для продажу. Сорт витримує короткочасну посуху, тому спека як розумієте йому все одно.
Та не можемо не зауважити, що навіть найбільш стійкі сорти не гарантують повної відсутності гнилі, якщо ігнорувати базові правила. Так, вони більш стійкі до вологи чи інших зовнішніх факторів, але навіть тут варто знати межу. Коли дотримано елементарні умови, перелічені сорти демонструють себе з найкращого боку.