Підковдри радянського виробництва впізнавані однією характерною деталлю – ромбом або великим отвором по центру. На перший погляд, така конструкція здається дивною, бо навіщо розміщувати проріз саме посередині, а не збоку чи внизу, як це робиться у сучасних виробах? Ми в редакції розібралися, чому ця деталь була такою поширеною і навіщо її використовували.
Та причина не у “смаку”, а в спрощенні заправляння ковдри. У той час ковдри були важкими, пухкими, часто ватяними. Засунути їх у підковдру через вузьку нижню щілину було непросто (та й зараз, по правді кажучи це не легко). Проріз у формі ромба дозволяв швидко розправити наповнювач і вирівняти ковдру без зайвих зусиль. Достатньо було вкладати ковдру з одного боку, охопити її руками через центральний отвір і підтягнути тканину підковдри по краях.
Ще користь цього отвору в полегшенні догляду, бо пральні машини були рідкістю, тому більшість підковдр прали вручну або у великих металевих бачках. Ромб дозволяв швидко зливати воду з тканини під час полоскання та полегшував віджимання.
Ще зручно так вирівнювати ковдру в процесі використання. Ватяні ковдри мають властивість збиватися в одну частину або з’їжджати вниз. Та завдяки ромбу, ковдру можна було швидко поправити, не знімаючи підковдру повністю. Треба підчепити край наповнювача через проріз і вирівняти його всередині.
Ну і куди ж без старої-доброї економії, це значне зменшення необхідної тканини та спрощення виробництва. Радянські швейні фабрики працювали за принципом максимального використання матеріалів. Ромбоподібний проріз не потребував складних застібок, блискавок чи ґудзиків, а спеціальне оформлення країв робило конструкцію міцною. Шити такі підковдри було дешевше та швидше. Тому це дозволяло фабрикам випускати великі обсяги постільної білизни без затримок і простоїв.