Торти, що робили раніше не прикрашали макарунами, не називали модними словами, але вони були й досі є не менш популярними: “Зебра”, “Прага” і “Рижик” – це більше, ніж десерти, адже як мінімум, вони були дефіцитними й такими бажаними на кожне свято.
Почнемо із “Зебри”, здається, що може бути простішим за чергування ванільного й шоколадного тіста? Цікаво, що класичного “державного” рецепта цього торта не існувало. Його пекли на кухнях, переписуючи пропорції від руки, коригуючи “на око”, залежно від того, чи вдалося дістати какао або сметану. Для дітей “Зебра” була майже фокусом: кожен розріз відкривав новий, ніколи не однаковий візерунок. І, зізнаймося, половину задоволення приносило саме розглядання смуг, а не поїдання.
“Прага” – вже зовсім інша історія. Це торт зі статусом, а його ім’я асоціювалося з чимось закордонним, майже недосяжним. Насправді ж він був створений не закордоном, а в ресторані “Прага”. Але для радянської людини сама назва працювала як портал у великий світ. Торт “Прага” на відміну від попереднього торта, готувавсь за чіткою рецептурою і відхилень не могло бути. Це був торт “на велике свято”, і часто саме він ставав головною прикрасою святкового столу, навіть якщо стіл був скромним.
А от “Рижик” – торт теплий і домашній, навіть назва така мила. Медові коржі, сметанний крем – ось його домінуючі смаки. Торт цей пекли часто, бо він виходив завжди. Цікавий факт: назва “Рижик” не була закріплена офіційно, але прижилася майже по всьому Союзу. Колір коржів асоціювався з рудим волоссям, а сам торт – з чимось добрим і затишним. Тож його часто різали великими шматками, не рахуючи порцій.