Цей “архітектурний код” не був таємницею для чиновників, але став загадкою для поколінь, що виросли в цих будинках. Почнемо з легендарних “хрущовок”. Чому п’ять поверхів? Все просто: гроші та медицина. Згідно з тодішніми медичними нормами, п’ятий поверх вважався граничною межею, на яку людина середньої статури може піднятися пішки без шкоди для серцево-судинної системи. А раз можна піднятися пішки – значить, ліфт не потрібен.
Відмова від ліфта в масштабах цілої країни економила мільярди грошей. Не треба проєктувати шахти, закуповувати обладнання, наймати майстрів для обслуговування. Збудували сходи – і вперед, до “світлого майбутнього” з корисним фізичним навантаженням для ніг.
Дев’ять поверхів
Коли міста почали розростатися, п’яти поверхів стало замало. Потрібно було рости вгору. І тут виникає наступне питання: чому дев’ять, а не десять чи дванадцять? Тут у гру вступала не медицина, а пожежна безпека. Стандартна пожежна автодрабина того часу мала довжину 28 метрів. Якщо врахувати висоту фундаменту та кут нахилу, вона діставала якраз до підвіконня дев’ятого поверху.
Якби будинок був десятиповерховим, архітектори були б змушені встановлювати вантажні ліфти (додатково до пасажирських), обладнувати незадимлювані пожежні сходи (окремі балкони-переходи) та монтувати системи примусового димовидалення. Тож будувати дев’ять поверхів було дешево.
Якщо ви живете в такому будинку, пам’ятайте, що його інженерні мережі розраховані “впритул”. Тому перепланування чи високе навантаження на мережі в панельці – це ризик, бо запас міцності там закладався рівно на стільки, скільки вимагав ГОСТ.