Існує популярна легенда, нібито в СРСР мікрохвильові печі були офіційно заборонені на державному рівні через їхню “неймовірну шкоду”. Мовляв, радянські вчені провели секретні дослідження і з’ясували, що мікрохвилі змінюють структуру молекул і роблять їжу ледь не радіоактивною. Насправді ж, все набагато прозаїчніше. Ніякої офіційної заборони, підписаної “верхами”, ніколи не існувало. Більше того, радянська промисловість намагалася випускати власні мікрохвильовки!
Якщо добре пошукаєте, то знайдете згадки про такі моделі, як “Електроніка” або “Мрія”. Проте побачити їх на звичайній кухні було майже неможливо. Чому ж так сталося?
Уявіть собі: на дворі 80-ті роки. Поки в США мікрохвильовка стає звичним атрибутом кожної оселі, у радянських магазинах це був справжній артефакт. Головна причина відсутності печей – технологічна відсталість та дефіцит. Виробництво магнетронів (серця мікрохвильовки) було дорогим і складним процесом, який в основному працював на оборонну промисловість.
Звичайний громадянин просто не міг собі дозволити таку розкіш. Ціна на перші радянські мікрохвильовки сягала кількох середніх зарплат. Це як зараз купити професійне обладнання для ресторану просто щоб підігріти сендвіч. Звісно, люди обирали звичайну газову плиту – це було бюджетно, зрозуміло і надійно.
Ще один важливий фактор – інформаційний вакуум. Оскільки мікрохвильовки були рідкістю, навколо них плодилися неймовірні чутки. Люди щиро вірили, що випромінювання вбиває вітаміни або викликає страшні хвороби. Відсутність правдивої інформації призводила до того, що навіть ті, хто мав змогу дістати дефіцитну техніку, часто боялися нею користуватися.