Головна причина ажіотажу – неймовірний ресурс. Сучасна побутова машинка за 200-500 доларів усередині напхана пластиковими шестернями та силуміновими деталями. Вона розрахована на 3-5 років легкої роботи. Старий же апарат – це суцільна загартована сталь і чавун. Такі механізми не просто шиють, вони здатні “прошити” чотири шари грубої шкіри, брезент або кілька шарів джинси, навіть не змінивши звуку двигуна.
Для майстрів, які працюють із важкими тканинами, стара механіка стала рішенням номер один. Коли професійне промислове обладнання коштує тисячі доларів, відновлена машина початку XX століття видає аналогічну якість строчки за копійки. Вона не потребує програмного забезпечення, не боїться стрибків напруги та ремонтується за допомогою викрутки й краплі мастила.
Навколо старих машин, особливо марки Singer, виросла ціла міфологія, яка підігріває попит серед авантюристів. Існують чутки, що певні серії машин (часто називають номери, що починаються з одиниці) містили деталі з паладію або платини. Начебто на початку минулого століття ці метали використовували для захисту вузлів від корозії, не усвідомлюючи їхньої реальної вартості у майбутньому.
Окремий пласт історій стосується так званої “червоної ртуті”. Подейкують, що вона нібито міститься у голках чи валах певних моделей. Звісно, більшість таких історій – вигадки перекупників або міські легенди, але вони створюють навколо механізмів ореол “скарбу”, змушуючи людей скуповувати все підряд у надії натрапити на золоту жилу. Насправді ж реальну цінність мають лише оригінальні запчастини та ідеально збережені робочі вузли.