Зараз ми звикли, що будь-яку річ можна купити за два кліки в телефоні. Але ще кілька десятиліть тому звичайна покупка побутової техніки перетворювалася на справжній квест. Люди роками збирали гроші, а потім ще довше чекали на свою чергу, щоб отримати омріяний товар.
Нескінченні черги та номери на руках
Головним символом тієї епохи були черги, які з’являлися раніше за сонце. Люди приходили під магазини ще о 4-й чи 5-й ранку, щоб бути першими в списку. Бо товару на всіх ніколи не вистачало, і хто запізнився – той ішов додому з порожніми руками.
Це були живі ланцюги з роздратованих та втомлених людей, які могли стояти годинами навіть за елементарними речами. А якщо викидали щось цінне, черга могла розтягнутися на кілька кварталів.
Пилосос, як символ статусу
Сьогодні він вважається буденною технікою та є буквально в кожному домі. Але в СРСР це був привід для гордості! хоча пишатися було мало чим, насправді. Знамениті пилососи “Ракета” чи “Сатурн” гули так, що навіть сусіди ваших сусідів чули, що ви прибираєте. І прибирали вони так собі.
Газети замість туалетного паперу
Це одна з найбільш незручних тем радянського побуту, про яку не люблять згадувати фанати Союзу. Туалетний папір у СРСР з’явився дуже пізно і довгий час залишався дефіцитом. Більшість населення використовувала старі газети, які акуратно нарізали на клаптики.
Газета “Правда” чи “Ізвєстія” виконували не лише ідеологічну роль, а й цілком гігієнічну. І це було настільки звично, що ніхто не бачив у цьому проблеми.
Життя в тісних комуналках
Величезна кількість людей жила в комунальних квартирах, де одна кухня була на 5-7 родин. Там постійно панували сварки через брудні каструлі або чергу в єдину вбиральню. Про приватність можна було забути, бо сусіди знали про вас абсолютно все.
Скляні банки та пляшки як валюта
У радянських магазинах нічого не викидали, а скляна тара мала реальну цінність. Молоко, кефір та ситро продавали в однакових пляшках, які потім треба було мити та здавати в пункти прийому. За ці гроші можна було купити буханець хліба або ще одну пляшку молока.
Кришталь, який не можна чіпати
Всередині тих самих “стінок” завжди стояв кришталевий посуд, яким ніхто ніколи не користувався. Його діставали лише раз на рік на великі свята, а решту часу просто протирали від пилу.
Більшість людей пили воду зі звичайних гранчастих склянок, але дивилися на дорогі келихи за склом. Це була дивна психологія “кращого життя на потім”, яке так ніколи й не наставало. Посуд просто стояв роками як музейний експонат.
Килими на стінах
Це не був дизайнерський хід, як зараз намагаються подати деякі ретро-блогери. Килим на стіні в радянській квартирі виконував дві практичні функції: утеплення та звукоізоляція. Стіни в будинках були тонкими, і килим допомагав не чути хропіння сусіда.
До того ж це був ще один спосіб показати статус, бо гарний вовняний килим коштував кілька зарплат. Люди пишалися ними так само як зараз пишаються новими айфонами.
Продукти “з-під прилавка”
Слово “блат” було ключовим для виживання в ті часи, бо без знайомств неможливо було дістати нормальну їжу. Хороше м’ясо, ковбаса чи навіть розчинна кава не лежали на полицях вільно.
Люди змушені були дружити з м’ясниками, продавцями та завідувачами складів. Це була ціла система тіньових відносин, де послуга обмінювалася на товар. Якщо у вас не було зв’язків, ваш раціон був дуже обмеженим.
Свято раз на рік
Справжнє свято з мандаринами та шпротами було можливе лише на Новий рік. Продукти на них починали діставати ще з осені, ховаючи їх, щоб не з’їсти раніше.
Для радянської людини смак свята – це смак дефіциту, який вдалося вигризти у системи. Але навіть у ці дні все було стандартизовано: салат Олів’є, радянське шампанське та “Іронія судьби” по телевізору. Вибору не було, тому всі їли одне й те саме і раділи однаковим речам.