Самотня старість: важко в 73 роки жити одному, коли діти приїжджають раз на рік?

Життя непередбачуване і доля у кожної людини різна. Але в чому то всі люди однакові – не люблять самотності.

Коли я переїхала в нове місце проживання, то часто зустрічаю бабусю з паличкою. Вона весь час гуляє на вулиці незалежно від погоди. Коли я прислухалася, що вона говорить тихо, то зрозуміла, що це вона розмовляє сама з собою.

Коли я через час підійшла до неї, щоб запитати чи не потрібна їй якась допомога, то наша розмова затягнулася на тривалий час. Видно, що їй ні з ким поговорити та вона рада розмови. Звати її Поліна Василівна. Вона розповіла про себе.

Трохи та потім замовкла, напевно не хотіла більше говорити. На вулиці було холодно і я запросила її до себе додому на чай. Однак Поліна Василівна запросила до себе додому, бо у неї давно не було гостей. Я запитала у неї, чому вона зараз одна? Вона розповіла, що була заміжня і народила 4 дітей. Але потім чоловік пішов до іншої. Поліна Василівна більше не вийшла заміж.

Сама виховала дітей, хоча і було важко. Коли діти все вже одружилися, то вона залишилася одна. Менший син переїхав в Америку на постійне місце проживання. Спілкуються вони тільки телефоном. Приїжджають раз на рік. Бабуся радіє за своїх дітей.
Вона показала їх загальні фотографії, де зображена сумна, але з посмішкою на обличчі.

Бабусі зараз 73 роки, але вона стійко переносить самотність. Послухавши історію Поліни Василівни, я теж подумала про свою старість. Адже і я можу залишитися самотньою? І стало сумно і страшно.
А Ви боїтеся залишитися одні в старості?