В родині Ротарь (таке було прізвище у тата Софії Ротару насправді) виховувалося шестеро дітей. Звісно, не шикували, бо переживали важкі післявоєнні роки. Єдиним зв’язком із зовнішнім світом для дітей було радіо. Найстарша дитина Зіна слухала його частенько, слухала пісні й заучувала їх напам’ять. Потім переспівувала, точно попадаючи в ноти.
Вона мала ідеальний слух й гарний голос і могла б стати такою ж зіркою, як її молодша сестра, але підступна хвороба поставила хрест на цій мрії. У 4 рочки Зіна перехворіла на тиф. Сталося ускладнення. Дівчинка лягала спати зрячою, а прокинулася сліпою. Тож надалі вирішила докласти всіх зусиль, щоб сестра Соня показала свій неймовірний голос всьому світу.
Мама з татом воліли, щоб дитина привчалася до роботи в сільському господарстві й стала надалі дояркою. Але Зіна наполягла, щоб Соню записали в музичну школу, адже та мала такий же гарний голос, як і старша сестра. Так вона дала поштовх Софії для розвитку музичної кар’єри.
Коли Ротару стала відомою і стала добре заробляти, то почала возити Зінаїду по офтальмологах в надії повернути зір. Ще в юності дівчині зробили дві операції на очах, але безрезультатно. То Софія сподівалася, що хоч сучасна наука допоможе.
Навіть намагалася добитися вживлення спеціального чіпа, який би дозволив Зіні побачити всі барви довкілля. Але так нічого й не вийшло – жінка залишилася незрячою. Нині вона мешкає в будинку для людей з інвалідністю в Кишиневі, але й досі не втрачає оптимізму, попри тяжку долю.
Особисте життя сестер теж схоже – обидві залишилася вдовами, вірними своїм першим і єдиним чоловікам.