Коли трапляється трагедія, яка перевертає життя з ніг на голову, не завжди можна знайти сили жити далі. Ви напевно пам’ятаєте день, коли дізналися про загибель Кузьми Скрябіна. Для його родини це стало ще більшим ударом. Дружина Світлана залишилася сам на сам не лише з болем, а й із відповідальністю за доньку, за пам’ять про чоловіка, якого любила все життя.
Минуло вже десять років. За цей час ви могли бачити її нечасто – вона завжди уникала гучних ефірів і світських вечірок. Життя Світлани стало тихішим, але від цього не менш змістовним. Вона обрала шлях берегині: зберегти усе, що пов’язане з Кузьмою, і водночас виховати доньку Барбару в любові та повазі до батька.
Світлана завжди виглядала скромно, і цей образ лишився з нею. На фотографіях видно, що вона майже не змінилася зовні: все така ж жіночна, стримана, з м’якою посмішкою, у якій прихована сила. Водночас є й інше – у її погляді тепер читається досвід жінки, яка пройшла крізь біль, але навчилася нести його гідно.
Її будні прості, але наповнені сенсом. Світлана підтримує заходи, присвячені Кузьмі, зберігає його архіви, бере участь у проєктах пам’яті. Вона не намагається зробити з цього гучний піар, натомість тримає все у тихому, щирому руслі, так, як він сам любив.
Особливої уваги заслуговує її стосунок із донькою. Барбара виросла дуже схожою на батька – і характером, і поглядом на життя. І тут є велика заслуга Світлани: вона змогла виховати доньку сильною, але водночас доброю. У родині завжди було тепло, і це тепло вона зуміла зберегти.
Для багатьох вона стала прикладом того, як можна не зламатися після втрати. Не тікати від спогадів, а жити поруч із ними. Не зачиняти серце, а зберегти в ньому любов, яка й сьогодні відчувається, коли дивишся на Світлану.
Через десять років після трагедії вона залишається вірною своєму чоловікові. І саме ця вірність робить її історію такою близькою кожному, хто коли-небудь втрачав когось дорогого.