Звісно, через надмірну зайнятість мами й тата у театрі і на знімальних майданчиках, Аня рідко бачила їх удома. Але теплоту батьківської любові завжди відчувала і ніколи не була самотньою. Наприклад, тато міг проводити якісь перемовини, тримаючи дитину на руках. І це його не обтяжувало.
А от шкільні роки Борисюк згадує з неприємним осадом. Однокласники завжди дорікали школярці, що батьки за неї про все домовляться і просунуть у житті. Дружити з Анею ніхто не хотів, то доводилося всі свої дівочі секрети довіряти лялькам.
Поспілкуватися і спитати поради завжди можна було в рідної сестри. Але Тоня поїхала до москви, коли молодшій сестричці було всього 9 років. Аня бігла за нею в піжамі і благала нікуди не летіти. Зараз, звісно, заспокоїлась, і спілкується з сестрою завдяки гаджетам. Хоча й сумує за Тонею Паперною.
Друзів Ганнуся таки знайшла, але вже коли поступила на навчання до вишу Карпенка-Карого. Їх поєднують спільні інтереси. На побачення юнка вперше сходила, коли навчалася у 8 класі. Аня соромилася і не знала, про що говорити. А кавалер замість того, щоб підтримати, навпаки наступного дня у школі ще й насміхався над невпевненістю однолітки.
Ольга Сумська переживає, що в молодшої доньки й досі немає бойфренда. Але Аня хоче спочатку здобути професію, а потім уже думати про амурні справи. Знаючи запальну вдачу мами, всі і від доньки чекають сплеску емоцій, танців, веселощів. Але дівчина не така, вона набагато спокійніша. Щоправда, переконана, що надалі стане такою ж видатною актрисою, як і її батьки.
