Після омріяного усиновлення дитини Інна та Тімур Мірошниченки продовжують ділитися з публікою подробицями адаптації хлопчика в новому, щасливому сімейному житті. Інна розповідає історії про нове життя маленького Марселя – і ділиться спогадами з часу його перебування в дитячому будинку.
Інна часто зачіпає теми психологічних травм, які непомітно – або й помітно – ламають вихованцям дитбудинків життя. Вона наводить сумні приклади, побачені власними очима. Також вона дає поради, як уникати помилок, що можуть мимоволі допускати навіть найтурботливіші батьки щодо своїх дітей.
Під однією з останніх публікацій Інна підняла вкрай важливу тему – а саме психологічну атмосферу в дитбудинках та відношення їх працівників до вихованців.
Вона розповіла про розмову, яка виникла у неї з однією із працівниць закладу, де тоді перебував Марсель. Коли хлопчик почав легенько тупотіти ногами, Інна сказала, що хлопчик починає проявляти характер.
“Ну нічого, характер можна переламати”
– почула вона у відповідь від працівниці.
Судячи з усього, у відповідь на це працівниця почула лише німу тишу – настільки враженою була Інна.
“Переламати характер, як метод виховання.
Переламати характер, як перший крок до переламати життя”
– висловлює обурення Інна і продовжує, що так виростають діти, які не вміють прислухатися до себе і не знають, що в них можуть бути власні бажання.
У коментарях під цим та іншими дописами десятки батьків, фахівців та просто небайдужих людей висловлюють згоду зі словами Інни і розповідають схожі історії про те, як їм радили “ламати” їх власних дітей – або ж вони самі були колись “зламані”.
Одна з коментаторок так пояснила ситуацію, яку описала Інна:
“Їм не дозволяють! Не дозволяють по протоколу жаліти, брати на руки, щось приносити з дому. Тому з часом серце кам’яніє! Інакше просто не витримає”
Під іншим дописом жінка, яка також усиновила дитину, поділилася історією, яку їй розповіла працівниця дитячого закладу.
“Привезли до них хлопчика років п’яти, який дуже боявся і всю ніч плакав та просив потримати його за руку”
Жінка продовжила, що працівниця все-таки виконала прохання дитини.
“А в наступну зміну “хапнула” від колег, бо той хлопчик потім їм жити не давав, все вимагав і благав, щоб хтось потримав його за руку. Інші діти також почали просити…”
Інна відповіла на цей коментар:
“Саме так. Через це всі працівники системи беземоційні. Бо цим дітям потрібне тепло. Дуже багато тепла. Якого вихователі дати не можуть”
Повертаючись до теми “ламання характеру”, Інна продовжує:
“Але це не виправдання. Треба не ламати характер, а шукати вихід. Терапія. Психологи. Волонтери. Хтось, хто даватиме дітям не іграшки/цукерки/речі, а обійми, тепло, розмови, спільний час”.
А як же Марсель?
Інна розповідала, що спочатку між молодшим братиком та двома старшими дітьми виникали ревнощі та непорозуміння.
“Для Марселя і крихта уваги – це цілий всесвіт. А для Марко все, що менше, ніж було – це трагедія”
– пояснювала Інна. Однак своєю зрілою поведінкою старший син захопив навіть маму.
“Він мав повне право ревнувати і не хотіти ділити простір чи нас з кимось ще. Дорослий, глибокий і сповнений любові”