Сім’я Хойт зі штату Массачусетс чекала дитину. І ось щасливий день настав у 1962-му році, коли на світ з’явився довгоочікуваний син Рік. Але, на жаль, медики не змогли порадувати молодих батьків.
Малюк народився з ДЦП, так як ще в утробі матері його шию затягнуло пуповиною. Лікарі пропонували залишити хлопчика в клініці, але Хойт категорично були проти і забрали новонародженого додому.
Батько по імені Дік прийняв рішення, що буде все робити, щоб здоров’я сина покращилося. Чоловік щодня займався з ним фізкультурою і навчанням. Згодом Рік міг читати і рахувати. Завдяки спеціальному комп’ютеру він знайомився з навколишнім світом. Крім цього, він дуже полюбив спортивні передачі і регулярно дивився їх по телевізору. Хлопчика так захоплювали яскраві змагання, що він не бачив і не чув нічого навколо.
Одного разу він захотів стати учасником марафону, який організували на честь паралізованого школяра з місцевої школи. Звичайно, Дік підтримав свого улюбленого сина.
Батько пробіг п’ять кілометрів, при цьому штовхаючи ще коляску з Ріком. У хлопчика горіли очі від щастя, що дуже радувала люблячого батька. Після цього Дік з сином продовжили займатися професійним спортом.
Чоловік розумів, що треба підтягнути фізичну форму. Тому з 1997 року він займався в тренажерному залі. А в 1981 році разом з Ріком взяли участь в бостонському марафоні. Дистанція була непростою. Деякі учасники зійшли на півдорозі. Але Дік зміг дійти до фінішу. Батько пройшов, штовхаючи інвалідну коляску з сином, 42 кілометри. Пройти цей марафон до кінця він зміг завдяки Ріку. Адже тільки заради щастя дитини, батьки здатні на багато що.
Уже через чотири роки вони стали популярними в спортивному світі. Але це їх ще більше мотивувало. Вони пішли на змагання з триатлону. Тут дистанція була ще складнішою: їзда на велосипеді 64 кілометри, плавання півтора кілометра і 32 кілометри бігу. І навіть це випробування не змогло зламати команду батька і сина.
Із 1981 по 2014 рік Дік і син активно будували спортивну кар’єру. За їхніми плечима більше чим півтори тисячі різних забігів і змагань. Батько дуже щасливий, що вони змогли так прожити ці роки: «Я ні секунди не жалкую, що провів увесь цей час зі своїм сином».
