От ви коли-небудь замислювалися, звідки взагалі взялися ваші прізвища? Колись давно люди обходилися просто іменами. Але з часом, коли почали передавати майно у спадок і всяке таке, одного імені стало замало. Так у 15-16 століттях в Україні почали з’являтися прізвища.
Спочатку їх мали тільки шляхтичі, бо вони перші придумали, як передавати свої землі дітям, не втрачаючи права на них. А от прості люди отримали свої прізвища лише пізніше, коли церква зобов’язала священників записувати, хто народився, хто одружився, а хто – вибачайте – помер.
Але з позашлюбними дітьми була своя історія. Їм часто давали такі прізвища, що відразу можна було здогадатися про їхній статус. Якщо дитина народжувалася поза шлюбом, її могли наректи так, що все село знало – батько не визнав або матір була незаміжньою.
Колись існували прізвища, які прямо натякали на незаконне походження. Наприклад, Кривтюк, Покровтюк або Кривдюк – але ці прізвища з часом зникли. Якщо батько дитину не визнавав, часто їй давали прізвище від імені матері. Ось кілька прикладів: Мотренко, Олянчин, Катеринюк, Маланчук, Фещин, Маруняк, Гануляк, Настенко, Марусяк, Маріяш, Маланюк, Паращук.
Тобто, якщо маму звали Катерина, дитина могла отримати прізвище Катеринюк, якщо Маруся – Марусяк, якщо Параска – Паращук. Це була така собі “підказка” для оточення, мовляв, батько невідомий або не захотів визнати дитину, тому вона носить материнське ім’я.
Якщо батько погоджувався визнати свою позашлюбну дитину, вона могла отримати його прізвище. Був ще один варіант – дідусь із материнського боку міг дати дитині своє прізвище, щоб хоч якось прикрити ситуацію.
Проте в ті часи позашлюбні діти все одно часто відчували певне “не таке” ставлення до себе з боку суспільства. Адже тоді репутація та сімейний статус мали велике значення. Як добре, що зараз часи змінилися. Чи то як на вашу думку?