Розпочнемо на “цікавинки” з “Буратіно”, тут назву печиву дали не просто на честь популярного казкового героя. Насправді ж “Буратіно” став відповіддю радянських технологів на потребу створити продукт, який би довго не черствів і при цьому залишався дешевим.
Основою була величезна кількість цукру та інвертного сиропу, завдяки якому печиво отримувало золотий колір без надмірного випікання. Мало хто знає, що оригінальний рецепт передбачав використання есенції “Груша” – тієї самої, що й у відомому лимонаді. Це створювало певний смак, який підсвідомо змушував батьків купувати обидва продукти. Проте за лаштунками виробництва кондитери знали: “Буратіно” – це найпростіше затяжне тісто, де замість вершкового масла часто використовували комбіновані жири, щоб вписатися в бюджетні рамки.
Печиво “Шишки”
Печиво у формі соснових шишок сьогодні сприймається як звичайна забавка, але в 70-х роках воно вважалося “святковим” варіантом. Причина банальна – складність форми. Матриці для формувальних машин швидко забивалися тістом, через що відсоток браку на лініях був значно вищим, ніж у плоского печива. Щоб “Шишки” тримали рельєф і не перетворювалися на безформні коржики, у тісто додавали підвищену дозу яєчної суміші.
“Ленінградське” печиво
Це взагалі окрема історія, воно кардинально відрізнялося від своїх пісочного. По суті, це був радянський варіант бісквіта, підсушеного до легкого хрускоту. Унікальність була в тому, що воно зверху присипалося цукром, який під час випікання перетворювався на тонку карамельну скоринку. Легкість – основна його “фішка”, воно навіть прирівнювалося до дієтичного, як от зараз “Марія”.