У школі Степан навчався не дуже добре. Мав у табелі одні трійки. Лише з малювання була четвірка і зі співів – п’ять. З таким атестатом пробитися в житті на ті часи було практично неможливо – молодику світила виключно робота в колгоспі.
Після школи Степан Гіга не зміг поступити до музучилища в Ужгороді. Робив це тричі – після 8, 9 і 10 класів. Але марно. Тож довелося повторити вже після служби в армії. Тоді мобілізованих із лав РА брали поза конкурсом. Тож четверта спроба врешті видалася вдалою. Чому талановитого юнака ігнорувала приймальна комісія, Степан Петрович й досі не може пояснити. Напевно, сільський хлопець не вмів себе правильно подати. Хоча ще в шкільні роки грав в ансамблі “Карпати” і мав діапазон у чотири октави.
І син, і донька Степана пішли по стопах зіркового татуся. Навіть онук ще не вмів говорити, а вже проривався на сцену і вигинався під запальні музичні ритми. У Данила абсолютний слух. Він постійно слухає музику і намагається копіювати манеру виконання дідуся. На що зірковий родич зауважує, що хлопчина має виробити свій власний музичний стиль, не схожий ні на кого іншого.
Данило вчиться у музичній школі, але дідусь частенько сам дає онуку уроки вокалу й розповідає, в якому напрямку рухатися, щоб стати успішним музикантом. Степан-молодший опанував гітару зовсім недавно. Тепер грає у батьковому гурті. Данило у вихідні обов’язково їде на концерт із родичами. А якщо дійство відбувається у будні, а хлопчику слід йти до школи, у нього навіть сльози на очах навертаються.
Коли донька Гіги по закінченні школи сповістила, що вступатиме до музучилища, тато зауважив, що, можливо, слід обрати іншу спеціальність. Квітослава образилася, сприйнявши це як заборону. Татусь намагався пояснити, що це дуже важкий хліб, але дівчина не зважила й вчинила по-своєму.