Залишилися з сином вдвох: ведуча ТСН Марічка Падалко розповіла про життя своєї великої родини через рік війни

Відома українська журналістка і телеведуча Марічка Падалко на річницю повномасштабного російського вторгнення розповіла, як змінилось життя її родини за цей рік.

Марічка Падалко з 24 лютого 2022 року вела ефіри на каналі 1+1 та була майже цілодобово з телеглядачами. До війни її намагався підготувати чоловік Єгор Соболєв, який ще з літа проходив військову підготовку і був впевнений, що це неминучо. На фоні цих розмов подружжя сварилось, тому що Марічка не хотіла сприймати таку реальність, а Єгор наполягав, що треба мати план, так вони купили незадовго до вторгнення невеличку квартиру на Західній Україні, де їх діти і батьки провели найперші і найважчі тижні.

Ведуча ТСН Марічка Падалко розповіла про життя своєї великої родини через рік війни

Чоловік телеведучої з першого дня пішов захищати країну і дуже рідко приїжджає додому до рідних. Як зізналась Падалко в новому пості в своєму Інстаграм-блозі, вона втомилася чути вдома тишу, тому що зараз вона в Києві тільки з сином:

Я віднедавна залишилися з сином в Києві вдвох. Мої дівчата вже 3 місяці в Празі. Чоловік – на Запорізькому фронті

, – розповіла журналістка.

Ведуча ТСН Марічка Падалко розповіла про життя своєї великої родини через рік війни

Вона відмітила, що дуже щаслива, що всі її рідні живі та здорові, але їй важко чути цю тишу, яка панує вдома, де зазвичай було гучно і весело, адже у них велика сім’я. Тепер Марічка щовечора зідзвонюється з усіма рідними і це для неї зараз найцінніше.

Колись як багатодітна мама я мріяла про домашній спокій хоч на кілька годин, але зараз це найогидніший звук, точніше його відсутність

, – поділилась Марічка і сказала, що своїх бажань треба боятись.

Ведуча ТСН Марічка Падалко розповіла про життя своєї великої родини через рік війни

Телеведуча подякувала кожному, хто допомагав їй на шляху за цей важкий 2022 рік, працівникам готелю, які наглядали за її дітьми, коли вони залишились самі, своїй кумі, яка змогла першою до них дістатися, своїх батьків, які довгий час дбали про онуків, друзів-іноземців, колег і звичайно коханого чоловіка.

Я пам’ятаю, коли він пішов 24 лютого, я дуже боялася його більше не побачити. Тепер я мрію, як повернеться після перемоги назавжди