Ці цукерки давно стали частиною українського чаювання, проте їхній внутрішній світ набагато цікавіший, ніж здається на перший погляд.
“Королівський Шарм”
Головна фішка “Королівського Шарму” – це поєднання хрусткої вафельної пірамідки та ніжного крему, який не витікає, але відразу тане. Досягти такого ефекту складно. Технологія передбачає створення надтонкої вафлі, яка при цьому має витримувати тиск начинки під час транспортування.
Мало хто знає, що крем всередині цих цукерок насичується повітрям за особливою методикою аерації. Завдяки бульбашкам повітря начинка здається такою невагомою. Якщо замінити цей процес простим змішуванням, цукерка стане важкою і втратить свій фірмовий шарм. Крім того, шоколадна глазур не дає вафлі вбирати вологу з повітря, тому пірамідка залишається хрусткою навіть через кілька місяців після виготовлення.
“Джек”
Це взагалі приклад того, як лаконічність перемагає складні рецепти. Багатошарова структура з тонких вафель і какао-начинки створює “ситий” смак. Секрет успіху “Джека” – у жирності та інтенсивності какао-порошку. Начинка розрахована так, щоб вона не перебивала смак самої вафлі, а лише доповнювала її. Тому ці цукерки часто купують кілограмами: вони зрозумілі, передбачувані та ідеально пасують до несолодкого чорного чаю.
“Шоколапки”
Ці маленькі цукерки з кумедною назвою – справжній хіт для тих, хто любить хрусткі солодощі (але не вафельні). “Шоколапки” поєднують у собі м’який ірис (тофі) та дрібні шматочки подрібненого арахісу. Головна складність у виробництві такої цукерки – в’язкість. Ірис має бути достатньо м’яким, щоб не ламати зуби, але й не занадто липким, щоб не залишатися на зубах надовго.
Дрібна фракція горіха всередині додає хрускіт, який робить процес поїдання “Шоколапок” майже “наркотичним” – зупинитися на одній штуці практично неможливо. Це кондитерський задум, побудований на грі текстур, де глазур лише завершує композицію, не відтягуючи увагу на себе.