Ці маленькі червоні льодяники були в кишені кожного школяра. Їх обожнювали за особливу кислинку та аромат, який неможливо переплутати з іншими солодощами. Але чи знаєте ви, як вони виготовлялися?
Виявляється, що це не просто цукор з барвником. Насправді навіть у цих цукерок складна технологія виробництва. І колись, що цікаво, ці цукерки були повністю натуральними.
Радянські кондитери використовували виключно 3 базові компоненти: цукор, патоку та натуральну лимонну кислоту. Ніякої зайвої хімії чи складних консервантів у ті часи просто не додавали до рецептури.
Патока була потрібна для текстури. Вона робила цукерки прозорими, як скло. І вони не зацукрувалися з часом. А ще багато хто пам’ятає аромат цих цукерок, який був дуже інтенсивним. І це теж цікаво.
Багато хто впевнений, що це ароматизатори. Сьогодні так і роблять. Але кондитери кажуть, що колись для цього не ідентичні натуральним, а повністю натуральні ароматизатори брати – екстракт плодів барбарису.
А ще ці льодяники цінувалися за їхню стійкість до температури. Вони не танули навіть у сильну спеку, що робило їх ідеальними для того, щоб вони лежали на столі у гарній вазочці чи для довгих поїздок потягом.
Цінність старих “Барбарисок” ще й у тому, що вони мали дуже довгий термін зберігання. Льодяник не втрачав свого смаку та аромату щонайменше рік, а зазвичай міг лежати навіть довше.
Сучасне виробництво використовує схожу технологію для цих цукерок, але все ж деякі компоненти замінили. Тому й смак трохи змінився. А ще ціна трохи підросла, бо колись ці цукерки були дуже доступними.