Картопля для українця — це не просто овоч. Це друга хлібина, універсальна пожива, що рятує взимку і тішить влітку. Кожна господиня чи господар мріють про таку грядку, з якої копаєш — і мішок за мішком, а бульби як на підбір: великі, гладенькі, смачні. Та поки одні сорти просять дощів, інші в’януть від жари або гниють від першого ж вірусу, є два, які тримаються мов кремінь. Їх висаджують щороку мільйони городників і не можуть натішитись — стільки врожаю, що руки не встигають збирати. І все це — без зайвої хімії та витрат.

Сорт “Гранада” не випадково шалено популярний. Його не треба вмовляти рости — достатньо дати бодай трохи вологи, трохи сонця і звичайну родючу землю. Він не боїться ані фітофторозу, ані вірусних хвороб, ні навіть колорадського жука, який зазвичай нищить врожай у найбільш невідповідний момент.
А ще “Гранада” вражає кількістю бульб з одного куща — 10, 12, а то й 14! Кожна — мов із картинки: видовжена, з гладенькою шкіркою, приємного світло-жовтого кольору. Та головне — смак. Вона не розкисає в каструлі, не втрачає колір, чудово підходить і для пюре, і для дерунів, і для смаження на сковорідці з рум’яною скоринкою. А ще лежить до весни, не псується і не проростає, наче спеціально створена для довгого зберігання.

Другий скарб — “Белла Роса”. Назва красива, і картопля їй пасує. Цей сорт люблять за суперранній врожай: поки інші тільки випускають листя, “Белла Роса” вже наливає під землею бульби. Грядка з нею — як скарбниця, яка наповнюється завчасно. Вона щедра і невибаглива: чи то чорнозем, чи пісок, чи дощ, чи спека — результат завжди стабільний. А якщо літо видалось особливо теплим, то й удвічі більше збираєш. Смак — на рівні з найкращими старими українськими сортами. М’якоть — щільна, ароматна, не тріскається при смаженні, тримає форму у запіканках. Вона універсальна, як і має бути у справжньої “народної” картоплі.
