Квашені помідори – незмінна класика й найулюбленіші серед усіх заготівель, але часто трапляється невдача: то лопаються, то стають м’якими, то киснуть раніше, ніж устигнеш дістати з погреба. І вся праця намарне. Усе тому, що не кожен сорт підходить для квашення. Є ті, що створені для салатів, а є ті, що витримують розсіл, спеції й зберігання.
Якщо хочеться, щоб помідори залишалися пружними, не тріскалися й мали той самий глибокий смак, обирайте два перевірені сорти: “Сливка” і “Бичаче серце”. Обидва різні, але у квашеному вигляді показують себе найкраще.
Щодо “Сливки”, то тут сміливо можна сказати, що це справжня знахідка для тих, хто любить, коли томат не розповзається у банці. Ці помідори мають щільну шкірку, невелике насіння і м’якоть, яка тримає форму навіть після кількох тижнів у розсолі. ЇХ видовжена форма дозволяє легко розміщуватися у банках, не злипатися і швидко просолюватися. Якщо ж говорити про смак, то він тримає баланс солі, кислоти й солодкуватої ноти, що залишається навіть після довгого квашення.
Ще гарно підходять у випадках, коли любите класти до банки шматочок кропу, листок хрону чи кілька зубців часнику, адже цей сорт не вбирає надто багато аромату, але й не губиться серед спецій.
Далі “висвітлимо” сорт “Бичаче серце”. Його важко не впізнати: великі плоди, м’ясиста середина, тонка, але міцна шкірка. У квашенні цей сорт розкриває себе зовсім інакше, ніж у салатах. Якщо зібрати не переспілі, а тверді плоди, то вони просолюються рівномірно, стають ніжними, але не розм’яклими. Смак виходить насиченіший, трохи нагадує печений томат із легкою кислинкою.
Квасити ці сорти краще окремо, а потім уже змішувати готові. “Сливка” любить прохолоду й добре стоїть у підвалі, а “Бичаче серце” краще зберігається в холодильнику або коморі, де температура трохи вища. Радимо не перевантажувати банки, залишати місце для розсолу, щоб овочі мали простір.