Олеся й не думала, що колись стане артисткою. Збиралася опановувати більш земну професію швачки. Коли навчилася шити, то стала заробляти перші гроші. Знайомі зверталися до 14-річної юнки з проханням підкоротити спідницю чи підрубити штори.
Подруга записала дівчину на прослуховування у московський ГІТІС. Відбір складав 140 осіб на одне місце. Й нашій героїні якимось чином вдалося його здолати. Під кінець навчання вся група в унісон співала українських народних пісень.
Трапився на московських теренах Жураківській й один джигіт. Він дуже сильно упадав біля дівчини, дарував квіти оберемками. От і не стрималася, покохала красеня-чорнявця. Та сімейне життя принесло більше розчарувань, аніж радощів.
Благовірний дуже сильно ревнував дружину до її роботи в театрі. Постійно влаштовував сцени. Його водій регулярно перебував у репетиційній залі. Дійшло до того, що інші актори відмовлялися репетирувати з Олесею, щоб не встряти в халепу з її неадекватним чоловіком.
За 2,5 роки життя Жураківська втямила, що з неї досить, і хотіла розірвати ці стосунки. Та це виявилося не так легко. Де б вона не переховувалася, чоловік її знаходив і повертав додому. А там починалося суцільне пекло. Доходило навіть до рукоприкладства.
Якось, коли в їхньому будинку гостював брат чоловіка, жінка спеціально повернулася додому о 6 ранку. Такого приниження гордий кавказець винести не міг. Тому тричі в присутності родича промовив: “Йди!” Й українка зітхнула з полегшенням. Зібрала речі, кота і швейну машинку та подалася до Києва.
Тут довелося починати все з нуля, адже її як актрису ніхто не знав. Попервах навіть заробляла гроші, шиючи. Та врешті влаштувалася в театр на Лівому березі, й згодом життя налагодилося.