Ніна Матвієнко народилася у багатодітній родині, де виховувалося 10 дітей. Вона була п’ята за ліком. Узагалі-то дівчинка народилася 13 жовтня, але мама записала її на 10-е число, бо породіллям у кругле число давали трішки крупи.
Дитинство в дівчинки видалося нелегким. Довелося доглядати менших братиків та сестричок, а з 4 рочків Ніні вже давали завдання пасти худобу. Якось батьки віддали доньку на ціле літо у найми на сусідній хутір.
Тато багато пив, то вдома було свято, коли він повертався тверезим. Співочим даром Ніну нагородила мама Антоніна. Саме на честь неї Матвієнко назвала свою донечку. В 11 років Ніну записали в інтернат, де вона залюбки співала та грала на сцені драмгуртка.
Звісно, стати співачкою при таких злиднях навіть не мріяла. Після школи влаштувалася працювати на завод у Коростені. Все ж бажання співати не давало спокою, тому 1966 року Ніна поїхала до столиці й почала відвідувати вокальну студію при хорі Верьовки.
За 11 років сходження на пісенний олімп Матвієнко стала заслуженою артисткою. Минуло ще 6 років, і вона вже отримала звання народної артистки України. Окрім співів, талановита українка встигала ще й книжки писати. А її прозові твори та вірші час від часу друкувалися в пресі.
1971 року співачка побралася з художником Петром Гончаром. У шлюбі народилося троє дітей – Іван, Андрій, Тоня. Сини, як і тато, опанували малювання та скульптуру, а донька стала відомою співачкою. Голос Антоніни часто плутають із маминим.
Коли старшому сину Івану минуло 33 роки, він постригся в ченці. А Ніна Митрофанівна, проживши з чоловіком пів століття, вирішила розлучитися. Не змогла вибачити йому зрад і байдужості до проблем родини протягом сумісного життя.
Що стало причиною смерті Ніни Матвієнко, поки що невідомо. Поховають артистку на Звіринецькому кладовищі 11 жовтня. Попрощатися можна буде в Національній філармонії з 11 години.