Щасливе маріупольське дитинство Андрія Бєднякова: сімейні посиденьки, пляж на Азовсталі, касетний магнітофон

Звісно, як і всі однолітки, Андрій був дуже жвавим хлопчиком. Дітлахи грали в рухливі ігри – козаки-розбійники, схованки, війнушку. Будували халабуди, ще й обставляли меблями. Зокрема, диван притягнули з іншого району міста. З’ясувалося, що громіздка річ не влазить у люк, тож довелося порізати на шматки й лише потім занести у своє лігво.

Маріупольці, на думку Бєднякова, не є частиною Донбасу, адже місто розташоване в Приазов’ї. Кожен містянин здатен вибрати тараньку з ікрою, що вирізняє його від мешканців інших регіонів.

У дитинстві родина часто відвідувала пляж. Улітку вставали дуже рано, брали огірки, помідори, варені яйця і вирушали. Сідали на один трамвай, потім пересідали на інший, щоб дістатися лівобережжя. Справа від Азовсталі довго спускалися сходами, переходили через рейки та врешті опинялися на узбережжі.

Та не походи на пляж стали найтеплішими спогадами Андрія. Бувало, що у вихідні всім гуртом уранці виходили на базар, купували копчений оселедець, а коли поверталися додому, сідали за круглий бабусин стіл і ласували досхочу.

Бувало, траплялися й неприємності. Перший негативний спогад, що глибоко запав у душу хлоп’яти, це як тато посварився з сусідом, і у хід пішов ніж. На щастя, тоді все обійшлося, хоча боки один одному чоловіки добряче нам’яли.

Родина жила не дуже заможно. В Андрія не було велосипеда, телевізора на пульті й інших радянських статусних штучок. Уперше двокасетний магнітофон батьки подарували сину, коли той навчався вже у 5 класі. Однокласники поїхали на водосховище, Бєдняков прихопив свою гордість, і вони слухали музику. Це було дуже круто на ті часи. Цей раритет і досі працює. Він залишився в Маріуполі, тож Андрій не знає, чи збереглася ця дорога серцю річ в окупації.