Собача пам’ять здатна зберігати запахи. Але якщо проходить певна кількість часу, цей зв’язок втрачається. Тож матір, яка довго не бачила своїх цуценят, сприйматиме їх під час зустрічі як чужих песиків.
Дивно, але на власних дорослих дітей собача матір або зовсім не реагуватиме, або почне сваритися за територію, але жодні материнські почуття у середині псиного єства не поворухнуться.
Зв’язок чотирилапої матусі з малятками формується переважно у перші дні, після появи щенят на світ. Собака годує потомство, вилизує та запам’ятовує їхні запахи. Коли песиків забирають від матері, й триває розлука, ці асоціації поступово стираються з пам’яті дорослої особини.
Цуценята вже за кілька місяців будуть пахнути зовсім по-іншому, адже змінюють середовище та раціон, а зростаючи, набувають певних гормональних змін. Тож якщо звести матусю й дітлахів за рік, ознак впізнання цуценят не відбудеться.
До речі, цуценята якраз можуть впізнати свою матусю після тривалої розлуки. Адже з перших днів життя відчувають її запах, і відчуття тепла, молока та безпеки закарбовується у маленьких мізках надовго.
Окрім цього, щенята можуть реагувати на голос мами-собаки, його тембр та навіть запам’ятовують ритми руху своєї годувальниці. Тож якщо після розлуки в кілька місяців знову побачаться з матусею, відчують щось знайоме, попри те, що й вона за цей час встигла набути інших запахів.
Звісно, навряд чи песики усвідомлюють, що це їхня мама. Швидше, відбудеться позитивна реакція та ознаки радості на знайомі з перших днів життя запахи. Якщо нове середовище для цуцика було кардинально зміненим, він може поставитися до своєї матусі абсолютно нейтрально. Собака-мама ж узагалі сприйме під час зустрічі своє дитя як чужого дорослого пса.