Звісно можна експериментувати з устілками, вкладати гроші у взуття, яке обіцяє “тотальний комфорт”, а потім усе одно відчувати, як у морозні дні холод уперто пробирається до стоп. У сучасному світі старі-добрі поради працюють, як “савдеп”, але даремно, бо вони є точно надійними й “безперебійними”. Треба шість крупинок у кожен чобіт, щоб ваші стопи залишаться теплими навіть на льоду чи під час тривалого перебування на морозі.

Перш ніж відмахнутися, варто зрозуміти, чому цей метод узагалі працює. Бо поклавши трохи гречки чи рису, не жменю, не чайну ложку, а буквально кілька крупин, які легко помістяться під п’ятою, ці дрібні елементи створюють легку, майже непомітну мікровібрацію. Вона не заважає ходьбі, але стимулює кровообіг. А чим краще кровообіг, тим тепліші стопи. Так усе просто.
Такий метод використовували тільки бабусі, а й на роботах, де доводилося стояти годинами: на морозних складах, на ринках, біля відкритих воріт цехів. Люди помічали, що рух хоча б декількох крупинок під ступнею дає більше тепла, ніж товста устілка, яка просто відокремлює стопу від холоду, але не “запускає” кров. Чим довше ви стоїте без руху, тим швидше ноги остигають. А невеликий постійний імпульс змушує стопи працювати, але не перевантажує.

Якщо вагаєтесь, що ж краще: гречка чи рис підійдуть однаково. Потрібна сухість крупи і її цілісність. Ніяких подрібнених варіантів чи сумішей. Просто шість крупинок у кожен чобіт, ховаєте їх під устілку, щоб вони не висипалися, і спокійно йдете. Через кілька хвилин звикнете до легкого відчуття під п’ятою, наче так і треба, а через пів години не згадаєте, що взагалі колись мерзли.
