Мене звуть Максим, я працюю в одному великому НДІ, створеному ще до війни, космічними дослідженнями займаємося. У нас все строго, пропускна система, все засекречено. Загалом, багато так, як ще було при СРСР.
І навіть є профком, яким завідує ветеран праці Вікторія Йосипівна. Їй вже років 80, а бігає як юна лань по поверхах, все щось організовує, на щось грошики збирає, кого запрошує нас розважати і розумні лекції читати. Ми Вікторію Йосипівну любимо, хоча іноді дістати може по саме не хочу.
Жінкам до 8 березня профком дарує милі дрібнички, а чоловікам на 23 лютого завжди одне і те ж – набір лез Жіллет. Ну це тому, що дочка Вікторії Йосипівни тримає невеликий магазинчик товарів гігієни і ці набори віддає за собівартістю, без накруток. Але мова не про те.
А ще наш профком до кожної події обов’язково випускає загальну стінгазету з поздоровленнями, яку чіпляють на дошку в головному фойє (пам’ятаєте, як у фільмі “Службовий роман”). Раніше вручну їх малювали, тепер комп’ютерник картинки шукає в інеті і роздруковує з потрібним текстом.
Загалом, я одружився. Два роки ми з Оленою зустрічалися і нарешті створили сім’ю. Весілля відгуляли скромну, за коштами. Та й не можна було влаштовувати пишні гуляння через карантин. Навіть медовий місяць відклали до кращих часів.
Загалом, приходжу в понеділок на роботу, а на дошці великий плакат з поздоровленнями. Голубки намальовані весільні.
Здалеку побачив – приємно стало, що профком не проігнорував моє свято. А кругом народ товпиться, голосно ірже.
Підходжу, читаю і офігеваю:
Вітаємо Максима та Віктора з одруженням!
Злагода та любов!
Загалом, виявилося, незнайомий мені Віктор з іншого відділу теж одружився в той же день. Ось і вирішила Вікторія Йосипівна об’єднати два привітання в одне, ну в цілях економії. А комп’ютерник як зрозумів, так і написав.
Уже три місяці з мене ржуть всі колеги, кожен день мене питають, як поживає моя дружина Вітя. А справжня дружина Олена, коли сердиться, то проганяє жити до Віті, двоєженцем обзиває.
З другом по нещастю Віктором ми познайомилися і потоваришували – класний мужик. Його теж колеги, як і мене дістають.
Коротше, спасибі профкому за привітання! Вік не забуду.