Сьогодні відчуття провини відоме багатьом українцям, а особливо – військовим, чиє життя розділилось на до і після травматичними подіями. Часто ми думаємо, чому маємо право жити та радіти, поки так багато громадян перебувають в умовах, що важко назвати “придатними до існування” – у полоні. Психологиня Ксенія Алікіна у подкасті Марини Арістової радить сприймати своє життя, як подарунок долі.
Багатьом полегшити свій психологічний стан допомагають корисні заняття та робота. Наступні поради вкладуть у ваші руки потужний інструмент – ви зможете розпізнати та вчасно допомогти людині з посттравматичним стресовим розладом.
Ознаки ПТСР у людини
Перша ознака – людина пропадає з вашого поля зору. Якщо ви часто проводите час із тим, хто може зіткнутись із посттравматичним синдромом, вчасно його помітити легше – різка зміна комунікації говорить про проблеми.
Друга ознака – втрата ваги або її набір. У людини, яка зіткнулась зі стресовим станом, може зникнути апетит або навпаки – з’явитись надмірне бажання заїдати власні переживання.
Третя ознака – порушення сну та його повна відсутність. Людина з посттравматичним синдромом може не спати по декілька діб. Думки, флешбеки та підвищена тривожність позбавляє можливості спокійно заснути.
Четверта ознака – ігнорування комунікації. Різка зміна поведінки завжди говорить про щось тривожне. Якщо раніше ви спілкувались із другом чи рідним “рівно”, але тепер він усіма силами оминає спілкування з вами, це говорить про можливий посттравматичний синдром.
П’ята ознака – людина з ПТСР закривається в собі, відмовляється говорити про себе та ділитись власними думками. Психологічно постраждалому від стресових ситуацій, спричинених війною, може здаватись, що говорити про них небезпечно, адже інші можуть не зрозуміти або сприйняти його слова неправильно. Саме тому людина з посттравматичним синдромом воліє мовчати та обмежити своє коло спілкування до нуля.
Як допомогти людині з ПТСР
Громадська організація “INSCIENCE” у рамках свого проєкту “Бережи себе” виділила одразу кілька способів, як допомогти людині пережити посттравматичний розлад. Важливо розуміти стан близького та уникнути знецінення та порівняння досвіду. Кожен стрес – важкий, кожен біль – сильний. Не змушуйте людину говорити та згадувати те, що викликало у неї подібний стан.
У компанії людини з посттравматичним розладом продовжуйте робити звичні для вас речі, які не мають нічого спільного з пережитим раніше стресом. Знайдіть спільне хобі, влаштуйте прогулянку на природі або разом займіться спортом. Так само добре можуть допомогти й спільні плани – говоріть про майбутнє та будуйте його разом. Але найважливіше – ніякого примусу. Навіть якщо людина не хоче говорити, гуляти чи займатись хобі разом, їй потрібен час. Дайте змогу спеціалісту допомогти постраждалому впоратись з його станом.