Чому ж деякі фахівці ставляться до неї з насторогою? Причина не стільки в самій рибі, скільки в умовах її вирощування. І пангасіус, і тилапія у більшості випадків не виловлюються в дикій природі – їх вирощують на спеціальних фермах, часто у дуже вузьких штучних водоймах. У таких умовах риба швидко набирає вагу, але разом із цим виникають інші ризики.
Вода у подібних господарствах не завжди має належну якість. Коли у невеликий водоймі утримують тисячі рибок, накопичуються відходи, залишки кормів і бактерії. Щоб уникнути захворювань, виробники іноді використовують антибіотики або інші препарати. Частина цих речовин може залишатися у тканинах риби.
Також важливу роль відіграє корм. У дешевому виробництві він часто складається не лише з природних компонентів. Інколи до сумішей додають прискорювачі росту або недорогі білкові домішки, які дозволяють швидше отримати товарну вагу. Це й викликає занепокоєння у тих, хто уважно стежить за складом продуктів.
Окрема тема – транспортування та заморожування. Філе пангасіуса й тилапії зазвичай проходить довгий шлях від ферми до магазину. Щоб риба не втрачала вигляду, її можуть обробляти хімією, яка тримає товарний вигляд. Через це під час смаження, філе іноді виділяє багато води й зменшується у розмірі.
Втім не варто впадати в крайнощі. Ці види риби самі по собі не є “отрутою”. Проблема радше у контролі якості та добросовісності виробників. Якщо продукт проходить перевірку і має сертифікацію, ризики значно менші.
Наша проста порада: уважніше дивіться на походження риби. Обирайте продукт від відомих постачальників, перевіряйте упаковку та не женіться лише за найнижчою ціною. І, звичайно, намагайтеся урізноманітнювати раціон, адже інколи корисніше взяти скумбрію, хек чи оселедець.