Виробники використовують газ під назвою Е220 (діоксид сірки), щоб курага не гнила, не пліснявіла і, головне, не втрачала свій “товарний” колір. Натуральний абрикос під час сушіння неминуче темніє, стаючи темно-коричневим або навіть матовим. Яскраве “сонечко” в пакованні – це результат обробки сіркою, яка блокує природне окиснення.
Якщо з’їсти таку курагу одразу, то можна отримати як мінімум дискомфорт у шлунку, а як максимум – серйозне подразнення слизових оболонок. Двох годин у воді достатньо, щоб більша частина цієї хімічної “кори” розчинилася і пішла в каналізацію, а не у ваш кровотік.
Тільки тривале перебування у воді змушує складки кураги розправитися. Через 40-60 хвилин волокна насичуються вологою, “відпускаючи” затиснутий бруд. Якщо після двогодинного замочування поглянути на дно миски, там зазвичай можна побачити осад, який наочно демонструє, чому не варто було вірити чистоті продукту на слово.
Сушена курага – це концентрат цукру та клітковини у зневодненому стані. Для організму це досить важка їжа. Шлунку доводиться витрачати колосальну кількість власного ресурсу і вологи, щоб розщепити ці тугі волокна. Замочування робить роботу за вашу травну систему:
- Фрукт повертає свою природну пружність.
- Концентрація цукрів стає менш агресивною для зубної емалі.
- Смак розкривається зовсім інакше – з’являється легка кислинка, притаманна свіжому плоду, а не нудотна солодкість.
Потрібно промити курагу під краном, щоб прибрати велике сміття. Далі залити її чистою фільтрованою водою кімнатної температури. Через годину воду варто змінити на нову – це допоможе остаточно позбутися залишків консерванту. Загальний час очікування у дві години є оптимальним: курага вже не “гумова”, але ще не розлізлася в кашу.