Як і у інших, все торжества довелося скасувати, просто розписалися в ЗАГСі, посиділи в тісному сімейному колі вдома у моїх батьків (у них заміський будинок). Банкет довелося відкласти до кращих часів (передоплату за ресторан нам не повернули, але ми їх розуміємо).
Весільної подорожі, як ви розумієте, теж не було – все кордони закрили і наші Мальдіви накрилися мідним тазом. Турфірма гроші повернула мінус 10%.
Але мова взагалі-то не про гроші. І навіть не про зіпсоване свято і відпочинок.
Після “весілля” я переїхала до чоловіка в його трикімнатну квартиру – він так вирішив. Це по суті апартаменти в престижному будинку, майже в центрі столиці, розкішно обставлені, гріх скаржитися. Доходи чоловіка дозволяють навіть мати будинок в передмісті, але він не хоче витрачати час на пробки. Батькам теж купив квартиру, але в іншому кінці міста (це дуже завбачливо, так як він знає свою матусю краще мене точно).
Коротше, живи, молода дружина і радій. Я б так і робила, якби не одне “але”.
У чоловіка є улюблена собака породи бультер’єр, її звуть Тіна, вона вже немолода – майже 10 років. Дуже породиста, її цуценят розбирали за тисячі доларів відразу. Я намагаюся в цю тему не вникати, але чула, що псина раніше була чемпіонкою з боїв, на ній багато шрамів. Чоловік на цю тему не хоче говорити взагалі.
На вже вид вона для мене противна, на білого щура схожа.
Ви не подумайте, я собак люблю! У мене раніше був Пушок, наполовину шпіц, 17 років прожив, вже зубів не залишилося, так ми йому всю їжу на м’ясорубці в кашку перетворювали.
А потім Мілка – песик-альбінос, викинутий в сміттєвий бак. Папа знайшов її 4 роки тому. Мілка з батьками живе, чоловік сказав, їй до нас не можна – Тіна не потерпить.
Загалом, я зараз вагітна, народжувати через півтора місяці. Я боюся цієї Тіни, хоча вона до мене нормально ставиться, навіть гладити себе дозволяє (а свекрусі ні).
Але мені страшно залишатися з нею наодинці – я не знаю, що у неї в голові і що очікувати в наступну хвилину. Я не можу її вигулювати – собака сильніше мене в рази і я не уявляю, яка буде її реакція на оточуюче через мить. Вона то на кішку кинулася, то на п’яного сусіда. Нехай в наморднику, але утримати її дуже складно.
Чоловіка вона слухає беззаперечно. Він майже весь цей час в карантин був удома, працював на дистанційці. Але вже повернувся на свою роботу. Тепер я сама вдома з собакою, яку просто боюся!
А скоро я народжу малюка і мені ще страшніше. Я пояснила чоловікові свої страхи і переживання про те, як його собака сприйме дитину. Він мені жорстко відповів – він не зрадник, друга ніколи не кине і Тіна буде жити з нами. І вона ніколи не зробить нам шкоди. Я йому вірю. Але мені все одно страшно!
На тепер я в повній розгубленості, втратила спокій – не дай Бог собака вирішить, що дитина для неї “чужий”. Може, краще до батьків після пологів на час переїхати? Але чоловік і слухати не хоче про це. А якщо я сама не зможу все проконтролювати? Допоможіть порадою.